БЛАГОДА́ТНИЙ, а, е. Який дає щастя, добро, радість, достаток. Задоволення і певність після побіди [перемоги] над завзятим Довбущуком перелилися в душі його в благодатне почуття надії (Фр., V, 1951, 14); Це був благодатний дощ першої половини червня (Донч., V, 1957, 548); Настала благодатна пора року, коли природа особливо щедро розкриває свої багатства, свої живлючі сили для оздоровлення людини, доброго її відпочинку (Рад. Укр., 19.V 1957, 1); // Багатий, щасливий. Аж ось.. Прийшла молодиця На той хутір благодатний У найми проситься (Шевч., І, 1951, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 192.