БЛАГОДУ́ШНИЙ, а, е. Лагідний, ласкавий, прихильний до людей; добродушний. Велика й благодушна фігура о. Василя, безперестанне бурчання старої матушки.. навівали на душу спокій (Коцюб., І, 1955, 320); // Який виражає лагідність, ласкавість. Сагайдачний рвучко обертається, зусиллям волі зганяє з обличчя турботу і рушає назустріч Замойському з привітною і благодушною всмішкою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 418).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.