БЛАГОНАДІ́ЙНИЙ, а, е, заст.
1. Який заслуговує на довіру, цілком надійний. Благонадійний позичальник.
2. У дореволюційній Росії — який з політичного погляду не викликає недовіри у влади. Він [Жолкевський] думав.. показати, що уряд відокремлює старшину і реєстрове благонадійне козацтво від буйної голоти і хлопства, і посіяти поміж козаками розбрат (Тулуб, Людолови, II, 1957, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.