БЛАГОРО́ДІЄ, я, с., перев. із займ. ваше, його, їхнє. У дореволюційній Росії — титулування невисоких за чином військових і урядових службовців, а також форма звертання до них. — Ваше благородіє! Не знаю, як вас ще вище возвеличати? (Кв.-Осн., II, 1956, 451); — Було колись: — його благородіє, поручик Лука Іванович, дідич подільський, а тепер… (Коцюб., І, 1955, 138); // розм. Взагалі про пана, начальника. — Коли к тобі ні заверну у хату — Ти з благородієм сидиш запанібрата (Греб., І, 1957, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.