БЛАГОУ́СТРІЙ, рою, ч. Добре впорядкування, забезпечення всім потрібним; упорядкованість. — Я склав план реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою (Довж., І, 1958, 25); Невід’ємним елементом благоустрою населених місць є озеленення (Озелен. колг. села, 1955, 3); Міста древньої Русі щодо свого благоустрою стояли вище, ніж міста Західної Європи (Іст. УРСР, І, 1953, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 195.