БЛИЗНЮ́К, а́, ч.
1. Дитина, що народилася одночасно з іншою в однієї матері. Його щастя дійшло до зеніту, коли Ганя в рік по шлюбі вродила йому близнюків (Фр., VI, 1951, 165); До Романа водночас повернулися три недовірливі русяві голови близнюків (Стельмах, Хліб.., 1959, 30); * У порівн. Вони [Купа та Стецько] були достоту схожі, як двоє близнюків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 214); Рівними рядочками вишикувались.., ніби брати-близнюки, один в один, новісінькі, мов перемиті, будинки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 195).
2. перен., частіше мн. близнюки́, і́в. Про дуже схожих між собою тварин або схожі предмети; з’єднані однакові предмети, воли, що ходять у парі і т. ін. В руках його погойдувались у вузлику горнята-близнюки. Видко, підпарубчак ніс батькові обід (Стельмах, II, 1962, 137); На узліссі.. у тіні двох розлогих близнюків-яворів стояли поліцейські мотоцикли (Вільде, Сестри.., 1958, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 197.