БЛИ́ЗЬКО.
1. Присл. до близьки́й 1-4, 6. Я дуже близько зійшовся з Горьким, бачимось мало не щодня (Коцюб., III, 1956, 358); Перекладаю близько, віддаляючись від оригіналу в будові фрази тільки в конечній потребі (Сам., II, 1958, 473); // у знач. присудк. сл. На невеликій відстані. Близько лікоть, — та не вкусиш (Номис, 1864, № 5395); Близько хата, де дівчина Ворота одчинить (Шевч., І, 1951, 7); // у знач. присудк. сл. Скоро. [Тірца:] Близько день! В новій славі сонце просіяє, Згине ніч! (Л. Укр., II, 1951, 151).
◊ Бли́зько бра́ти (прийма́ти) до се́рця що — болісно сприймати, переживати що-небудь. — Чого ви, мамо, так близько берете це до серця? — підійшов до неї Роман (Стельмах, Хліб.., 1959, 142).
2. прийм. з род. відм. Уживається при означенні місця; біля, коло. Рад був [Андрій] жити близько батька, якого дуже любив і поважав (Фр., V, 1951, 17); Близько воза дітвора — школярі зволочини стягають у купу (Головко, І, 1957, 333); // При назвах міри, часу, числа вживається для позначення приблизної кількості. Вранці прокидаємось близько десятої години (Л. Укр., V, 1956, 38); В УРСР тепер працює близько 32 тисяч наукових співробітників (Наука.., 12, 1957, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 198.