БЛИСКАВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те саме, що бли́скавка 1. Надворі чорно; блискавиця поблискує (Вовчок, І, 1955, 246); В синіх хмарах миготять блискавиці… (Мирний, V, 1955, 265); Ой, то-то не грім-громовиця. Не ясная блискавиця… А тільки це то з синього моря Першою обізвалась — вдарила "Аврора" (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 32); Десь далеко спалахнули відблиски грозових блискавиць (Кач., Вибр., 1953, 324); * Образно. Миттю гніву блискавиця в очах потомлених пройшла (Уп., Вірші.., 1957, 208); * У порівн. Як блискавиця, вразила її та краса чаруюча — впала пані без пам’яті (Вовчок, І, 1955, 358).
2. Короткий спалах вночі на обрії без грому — відблиск далекої блискавки; зірниця. Пливла над ними зоряна ніч, десь на обрії спалахували блискавиці (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 199.