БЛИСКОТЛИ́ВИЙ, а, е. Який часто, весь час блискає; блискучий. Сльози прозорими блискотливими камінцями викочувалися з її очей (Турч., Зорі.., 1950, 89); Мед був густий, прозорий, зверху ніби посипаний блискотливими піщинками (Донч., VI, 1957, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 200.