БЛИСКУ́ЧО, рідко. Присл. до блиску́чий; // у знач. присудк. сл. Сонечко високо піднялося на синьому небі.. На церкви, на стіни аж глянути не можна. Світло та блискучо! (Н.-Лев., I, 1956, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 200.