БЛИЩА́К, а́, ч. Світляк. * У порівн. З-під них [весел] скакали вогні. Дрібні, маленькі, зелені, як блищаки в петрівчані ночі (Коцюб., І, 1955, 302); Блищаками блимають в тайзі вовчі та рисячі очі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 589).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 200.