БЛІ́ДНУТИ, ну, неш, недок.
1. Ставати блідим, блідішим. Шавкун не міг слова вимовить від радості та від страху, — то блід, то червонів (Мирний, II, 1954, 263); Ярина жахається, блідне (Коцюб., І, 1955, 161); Рожа червона, та й та блідне (Укр.. присл.., 1955, 146); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Л. Укр., І, 1951, 322); Небо почало сіріти, й у Степанівцях вогонь блід перед сходячим сонцем (Мак., Вибр., 1956, 457).
2. тільки 3 ос., перен. Втрачати яскравість, виразність. Блідли в його пам’яті фантастичні пригоди (Фр., III, 1950, 35); Їй було.. весело і легко сьогодні на душі: ..все погане, що було в житті, одсувалося назад, блідло (Коцюб., І, 1955, 377); Є слова, що під впливом часу стираються і бліднуть (Вол., Сади.., 1950, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 201.