БО́ВКНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до бо́вкати. А було як прийде неділя або свято, як тільки бовкне дзвін, Ганна поперед всіх іде до церкви (Н.-Лев., I, 1956, 93); Якби.. бовкнув несподівано дзвін або розрізав густе повітря постріл рушниці, люди вибігли б з хат та кинулись осліп одні на одних (Коцюб., II, 1955, 73); Одного, другого питаю, та вони [хлопці] щось мені бовкнуть та й утікають (Фр., III, 1950, 274); [Мальванов:] Ну, що це ти, моя радість! Я дійсно бовкнув, не подумавши, — а ти вже й образилась (Коч., II, 1956, 44).
2. З шумом упасти, зануритися у воду. Камінець бовкнув у воду недалеко від берега (Збан., Мор. чайка, 1959, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 206.