БО́ВТАННЯ, я, с. Дія за знач. бо́втати 1-3 і бо́втатися 1-3. Та щука не чекала бовтання. Почувши наш голос, вона, як стріла, рушила просто на мене (Фр., III, 1950, 336); Шум, галас, бовтання і молодечі викрики знімались над ставом (Іщук, Вербівчани, 1961, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 207.