БОЖИ́ЩЕ, а, с. Бог, ідол. Здійнявши руки, Святці [жерці] співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу (Л. Укр., І, 1951, 338); // Фігура бога, ідола. [Протей:] Поставлять вражі остров’яни Велике божище мідяне Та й носяться не знати з чим (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 212.