БОЛТ, а́, ч.
1. техн. Металевий стрижень для скріплення чого-небудь. Болтом називається круглий стрижень, який з одного боку має головку, а з другого — гвинтову різь (Практ. з машинозн., 1957, 173); Макар ретельно підтягнув болти (Бойч., Молодість, 1949, 51).
2. рідко. Залізний прут для замикання віконниць; прогонич. Залізний болт з брязком ударив у віконницю (Коцюб., III, 1956, 220); Братський будинок стояв мовчазний і похмурий з наглухо замкнутими віконницями на важких залізних болтах (Тулуб, Людолови, II, 1957, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 215.