БО́МБА, и, ж. Розривний снаряд, начинений вибуховою речовиною. Вона [вчителька] ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби (Коцюб., І, 1955, 307); Літаки руйнували місто, але жодна бомба не впала в передмісті (Донч., VI, 1957, 118); * Образно. — Той пан.. добре пише, добре пише.. Кождий його опис — то бомба (Фр., IV, 1950, 252); * У порівн. З другої хати, як бомба, влетів його [Макара Івановича] чотирилітній синок (Коцюб., І, 1955, 164); Виступ Оленчука бомбою розірвався над зборами (Мик., II, 1957, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 216.