БРА́ВО1. Присл. до бра́вий. Один Барило браво йшов, і втома його не брала (Стор., І, 1957, 389); Браво клацнувши каблуками, [Денис Блаженко] питається дозволу гвардії старшого лейтенанта звернутись до нього (Гончар, III, 1959, 85).
БРА́ВО2, виг. Уживається як вияв похвали, схвалення чого-небудь. Всі [звірі] схвалили річ лиса, гукнули "браво" (Укр.. казки, 1951, 61); Слухачі наділили співачок цілим забоєм ляскання в долошки, грюку ногами, криками "браво!" (Мирний, III, 1954, 272); — Браво, пане Броніслав, браво! — похвалив його чорнявий товариш (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 225.