БРАТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідку.
1. перех. Здружувати. Єдина воля окриляє нас. Єдина правда нас братае й кличе (Рильський, Мости, 1948, 88).
2. неперех. Те саме, що брата́тися. — Чому вона [доля] однаково Не братае з нами? Зачим один виспівує, А другому лихо? (Гл., Вибр., 1957, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 227.