БРЕ́ЗКЛИЙ, а, е. Набряклий, опухлий (про тіло або обличчя). Павлюк побачив брезкле обличчя з безкольоровою гострою борідкою (Коп., Вибр., 1948, 15); // Який має набрякле тіло або обличчя. Він ледве встиг похмелитися і після безсонної ночі здавався брезклим і старим (Тулуб, Людолови, II, 1957, 438).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 232.