БРИГАДИ́Р, а, ч.
1. Керівник виробничої бригади. Сашкова мати. Марина Чайка, — найкращий бригадир у рибальській артілі (Донч., II, 1956, 367); Нас чотири трактористи з бригадиром на чолі, тільки сіли на машини — так і крешем по землі… (Тич., I, 1957, 172).
2. заст. У Росії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковником і генералом. — А мій небіжчик дід, бригадир його царського величества … (Н.-Лев., III, 1956, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 234.