БРИ́ЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. бри́зкати. Опанас положив хлопця на траву і почав бризкати на нього водою. Те бризкання відживило Санька, і він розплющив очі (Гр., І, 1963, 365); * Образно. — Змалилась, ніяк не награєшся, дівуля, — казав лікар, потай милуючись донькою, її здоров’ям, свіжим бризканням молодої енергії (Гончар, Земля.., 1947, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 235.