БРИ́ЛКА, и, ж. Зменш. до бри́ла. [Пастух:] А тепер, гляди, коли б на гарній кришталевій брилці не з’їхала з гори у діл принцеса (Л. Укр., II, 1951, 201); Чоботи журно дивились — на.. брилки землі, що зашерхли за ніч, од підошви одлипли (Тич., І, 1957, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 236.