БРИНЬ, виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бри́нькати, бри́нькнути (про звучання струни). Далі — бринь-бринь!.. — і вихрем полинув задирливий козачок (Вас., І, 1959, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 236.