БРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до бри́ти 1. Голова наголо брита, сам присадкуватий, міцно злитий (Гончар, Таврія.., 1957, 534); // у знач. прикм. Стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову (Мирний, II, 1954, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 237.