БРОДЯ́ЧИЙ, а, е. Який не живе на одному місці або не має постійного місця проживання. [Руфін:] То шлях непевний, — всякий люд бродячий, усяке розбишацтво там буває, а ти смерком ідеш, самотня жінка… (Л. Укр., II, 1951, 343); Говорив з бродячим людом по лісах і степових шляхах (Ле, Наливайко, 1957, 131); // Який постійно переходить з місця на місце; мандрівний. Бродячий цирк; // Який має або виявляє схильність бродити, переходити з місця на місце. Бродяча натура.
Бродя́чі во́гники — те саме, що Блука́ючі вогні́ (див. блука́ючий). В очеретах заблимали два бродячі вогники (Л. Укр., III, 1952, 218); Бродя́чий спо́сіб життя́ — постійна або часта зміна місця проживання. Близько 400-100 тисяч років тому вели [люди] .. бродячий спосіб життя (Іст. СРСР, І, 1957, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 238.