БРУД, у, ч.
1. Те, що робить що-небудь нечистим; грязь, болото, сміття, різні покидьки. Увесь той бруд покривав тільки прибережні хвилі (Л. Укр., III, 1952, 611); Валентин Модестович мимоволі глянув собі під ноги: чи не приніс, бува, бруду знадвору? (Шовк., Інженери, 1956, 179).
2. перен. Розпуста, аморальна поведінка, нечесні вчинки і т. ін. — Скрізь люди! — казала ображена думка, перелякана стріванням з брудом, злиднями і всею недолею людською (Л. Укр., III, 1952, 598).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 240.