БРЯ́ЗКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Ударяючись, утворювати ріікі дзвенячі звуки (про металеві, скляні предмети). Довго підступали до стола люди, довго брязкали п’ятаки на столі (Н.-Лев., II, 1956, 43); І чути — у темряві брязкає зброя (Нагн., Пісня.., 1949, 56); // чим. Викликати різкі дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих, скляних предметах або трусячи ними. Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці, пара по парі (Вовчок, І, 1955, 363); У двориках за кам’яними стінами люди гупали ломами, брязкали лопатами, копаючи рови від бомб (Кучер, Чорноморці, 1956, 35).
2. на чому, розм. Невміло або недбало грати на музичному інструменті. Дійсний осел не засяде грати на фортеп’яні, але кілько ж то двоногих ослів брязкає на фортеп’янах.. і загалом роблять такі роботи, котрих не вміють, до котрих би не повинні братися! (Фр., IV, 1950, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 243.