БУ́БОН, бна, ч. Ударний музичний інструмент. По всьому селі пішла чутка, що в нас весілля; музики грають, у бубон б’ють, — весело було, бучно! (Вовчок, І, 1955, 79); Загриміли труби, загули бубни: то молодий раджа скликав військо (Н.-Лев., IV, 1956, 33); Співали баяни, гримів із дзвониками бубон (Кучер, Чорноморці, 1956, 348); * У порівн. Зосталася Одарка з трьома невеличкими дітками-дівчатками без грошей.. Злидні, кругом злидні, голі, як бубон (Мирний, І, 1954, 49); А вишень, а груш солодких було, як наїсися — цілий день живіт як бубон (Довж., Зач. Десна, 1957, 462); — Запекла баба, а дурна, як бубон (Збан., Малин. дзвін, 1958, 137).
БУБО́Н, у, ч. Напухла лімфатична залоза.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 244 - 245.