БУВА́ЛЬЩИНА, и, ж.
1. Те, що було раніше. Тіло в його горіло; в думках сон мішався з бувальщиною (Мирний, II, 1954, 203); Прадід Данило розповідав рибалкам різну бувальщину (Ю. Янов., Вершники, 1939, 22).
2. Щось дійсне, реальне; те, що справді було. Се не казка, а билиця. Або бувальщина, сказать (Шевч., II, 1953, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 245.