БУДІ́ВЛЯ, і, ж.
1. Архітектурна споруда; будова. На долині видно якусь темну будівлю з колодок (Н.-Лев., II, 1956, 411); Сімферополь вражає подорожнього своїми старовинними будівлями (Вишня, І, 1956, 159).
2. тільки одн., рідко. Дія за знач. будува́ти 1. Він раявся з Мотрею.., що його робить: чи розпочати будівлю, чи оселитися тут (Мирний, IV, 1955, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 248.