БУДІВНИ́К, а, ч.
1. Те саме, що будіве́льник. До праці стали скрізь робітники: І сталевари, і будівники (Тарн., З дал. дороги, 1961, 243); У поезії з’являється образ будівника, що зводить нові будови (Іст. укр. літ., II, 1956, 241).
2. чого, перен. Той, хто створює що-небудь; творець. — Ми ж повинні прийти на зміну старшим, як будівники нового світу, як творці (Донч., V, 1957, 246); У даль мені путі відкриті. Народ мету мені прорік! Я найщасливіший у світі, — Я комунізму будівник (Нагн., Вибр., 1957, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 248.