БУЗО́К, зку́, ч.
1. Густий чагарник з великими волотями ясно-лілових, фіолетових або білих дуже запашних квітів. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Гл., Вибр., 1957, 87); Кругом хати росли кущі бузку та густі вишні (Н.-Лев., II, 1956, 125); Цвітуть бузки, садок біли І тихо ронить пелюстки (Рильський, I, 1956, 32).
2. Квіти цієї рослини. Марійка побачила маленького хлопчика з таким великим букетом бузку, що за ним майже ховалось його обличчя (Донч., V, 1957, 529).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 250.