БУКЕ́ТИК, а, ч. Зменш. до буке́т 1. — Оце тобі, Манюню, букетик, — подав він квітки тітці (Коцюб., I, 1955, 463); На вулицях Москви спохвату розпродавалися букетики ніжних і цнотливих кримських пролісків (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 252.