БУЛО́.
1. Мин. ч. с. р. одн. до бу́ти.
2. част. Уживається при дієсловах мин. ч. для підсилення. — Ви, діточки, поскучайте за братиком, — почала було мати, та голос ввірвавсь і замер (Вовчок, І, 1955, 294); Хотів було гукати [Ладим] на допомогу: задубілий язик не повертається (Кучер, Пов. і опов., 1949, 242).
3. вставн. сл. Уживається для вираження нерегулярно повторюваної дії у знач. часом, іноді, траплялось; бувало. Було, роблю що, чи гуляю, чи богу молюся, Усе думаю про його (Шевч., I, 1953, 198); І не доїм, і не досплю; Усе, було, пружусь, роблю (Гл., Вибр., 1951, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 254.