БУНДЮ́ЧНИЙ, а, е.
1. Надмірно чванливий, пихатий. Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною… (Мирний, II, 1954, 248); На якусь мить він.. бачив перед собою тільки бундючного вояку (Ле, Наливайко, 1957, 28).
2. Дуже багатий; пишний, розкішний. — Не хотів я справляти бундючного весілля, а воно таки само справилось! (Н.-Лев., I, 1956, 144); Чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі бундючні, на все село? (Ряб., Жайворонки, 1957, 42).
3. Пишномовний. Демагоги виголошують гучні промови, та водночас уважно стежать за тим, яке враження їх бундючні слова справляють на слухачів (Шовк., Інженери, 1956, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 256.