БУНТА́РСЬКИЙ, а, е. Прикм. до бунта́р. Навіть дивно, як у цьому [дідовому] кряжистому тілі вміщуються два протилежні світи: то лагідний і тихий, як рівна надвечірня година, то гострий, мов бунтарський ніж (Стельмах, І, 1962, 233); // Власт. бунтареві; пройнятий бунтарством. [Куче:] Базікай, базікай!.. Твою бунтарську пащеку давно чутно аж до пана начальника (Л. Укр., IV, 1954, 231); Загримів бунтарський голос Володимира Маяковського, в боротьбі і в огні народилася радянська російська література (Рильський, III, 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 256.