БУ́РКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка. Однокр. до бу́ркати1. — Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (Коцюб., II, 1955, 370); Дядя Михайло пильно подивився на нас і щось буркнув собі під ніс (Сміл., Сашко, 1957, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 259.