БУРЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який бурлить, бушує; бурхливий (у 1 знач.). Перед ним.. розгорнулась горяна місцина.., як.. велетенські хвилі бурливого моря (Н.-Лев., IV, 1956, 170).
2. перен. Неспокійний, невгамовний. Його нам’єтність, сліпа і бурлива, як ціла його вдача, несподівано і нагло виросла до надзвичайної сили (Фр., V, 1951, 400); В неладі хатньому почувається якась бурлива нетерплячка (Л. Укр., II, 195І, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 260.