БУРУ́Н, а́, ч. Навальна піниста хвиля. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими грепн.ями (Коцюб., І, 1955, 392); З гір спадає водопад, буруни скажена стрибають по камінню (Донч., III, 1956, 213); * Образно. З долин, з узлісь — бурун пісень, Розливно кров збудилась давня (Еллан, І, 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 261.