БУРУ́НИТИ, ить, недок.. рідко.
1. перех. Здіймати на воді хвилі, буруни; хвилювати. — Вітер шугав, як навіжений, бурунив воду і сіяв густим холодним дощем (Ткач, Жди…, 1959, 32).
2. неперех. Здійматися хвилями, бурунами. Внизу сирени рев і море бурунить (Тич., Вибр., 1945, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 261.