БУФЕ́Т, ч.
1. род. а. Шафа для зберігання посуду, столової білизни, закусок, напоїв. Ключа Ганна відшукала на кухні, в шухлядці старого буфета (Коз., Сальвія, 1959, 6).
2. род. у. Стіл або стойка для продажу закусок і напоїв. Біля буфету в білій куртці стояв директор чайної, пильнував за порядком (Кучер, Трудна любов, 1960, 257); // Невеликий ресторан, закусочна. На одній станції я вискочив, щоб чогось напитись. Хотів піти в буфет, випити пива (Коцюб., II, 1955, 428); Ясочка сидить в буфеті й куняє. Дехто сидить за столиками, вечеряють, брязкають чарками (Вас., І, 1959, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 266.