БУХАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до буха́н. — Не хоче кишка простого хліба — буханця їй подавай! — жартував дід (Мирний, IV, 1955, 237); Приносить вона майже завжди молоко чи буханець хліба (Коз., Вибр., 1947, 35); А іноді було й буханця уліпить [Мотря] Чіпці в спину, щоб довго "не роздумував"… (Мирний, II, 1954, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 267.