БУ́ХАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Видавати глухі, уривчасті звуки; стукати глухо, уривчасто. Машина бухає й стогне важко, мов велетенські груди в агонії (Л. Укр., I, 1951, 312).
2. перех. і неперех. Бити; стріляти. Тільки лис поліз за курами, а чоловік схопив його за хвіст і ну бухать бичем по ребрах (Укр.. казки, 1951, 68); Охрім Жалій з хлопцями бухали козаків з мисливських рушниць (Горд., І, 1959, 339); Бухає і шарпається назад гармата (Ю. Янов., V, 1959, 132).
3. неперех. Вириватися густою масою. Буха од коней пара, біжать кудись люди, а мороз креше (Коцюб., II, 1955, 185); Запалився [Федір], чув, що з нього бухає полумінь (Стеф., І, 1949, 136).
4. перех., розм. Кидати з силою, з глухим звуком. — Бабусю в яму — бух! — каже Оленка, показуючи.., як будуть бухати бабусю у яму (Мирний, III, 1954, 134);
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 267.