БУХИ́, виг.
1. Звуконаслідування на означення сильного кашлю. Ще з Америки привіз батько до хати тяжкий кашель у грудях. Такий сухий та задушливий, що не давав нам спати по ночах. Бухи та бухи, від смеркання до ранку (Козл., Сонце.., 1957, 50).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бухи́кати. — Слабий був, небога.. Все — "кихи та бухи", а далі й умер (Григ., Вибр., 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 267.