БУЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. буя́ти. А кінь під ним — що вітрове буяння: Він за верстою рвав нову версту (Руд., Поезії, 1949, 208); А тепер — в буянні стихії, серед.. язиків вогню, ввижалось йому нове дивне видіння (Ільч., Серце жде, 1939, 12); Поле, поле, тепле і широке. Журавлів співучий рівний клин Та гречок буяння густосоке На роздоллі райдужних долин (Мал., І, 1956, 167); То був квітень, то було цвітіння. Парування та буяння сил (Рильський, І, 1956, 143); * Образно. А щоб котра [думка] не полетіла, приборкали усім їм крила — тепер буянню їх кінець!.. (Л. Укр., І, 1951, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 269.