БІГЦЕ́М, присл., розм. Те саме, що біго́м. А він бігцем, бігцем з кіньми (Сл. Гр.); Парубки бігцем, не задержуючися, побігли містом (Фр., V, 1951, 74); Людина майже бігцем прямувала до дверей (Коп., Лейтенанти, 1947, 189); // Швидко. Скосим луг бігцем (Пісні та романси.., II, 1956, 72); Обійшов [Дмитро] машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Епік, Тв., 1958, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 176.