БІЛОРУ́ЧКА, и, ч. і ж., розм. Той, хто цурається фізичної, чорної роботи; нероба. Хлопець назвався Максимом Чуприною. Високий, рослий, долоня широка, видно відразу, що не білоручка (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 152); // Не призвичаєна до фізичної праці людина; пестун, пестунка. [Олеся:] Я білоручка: ні панянка, ні мужичка, ні богу свічка, ні чорту кочерга (Кроп., II, 1958, 266); Катруся зросла білоручкою, мати не дозволяла їй і за холодну воду братись (Збан., Переджнив’я, 1955, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 184.