В’ЮНКИ́Й, а́, е́. 1. Який швидко рухається, вигинаючись, звиваючись; верткий. В’ юнкий хлопчак вимахував у повітрі кількома примірниками бажаного номера (Вас., I, 1959, 365); Зелена в’юнка ящірка враз завмерла: зовсім недалечка від неї ворухнувся в пшениці зарослий бородатий чоловік (Донч., I, 1956, 60); // Гнучкий. Вийся, хмелю, зелено і злотно По в’юнкій та молодій лозі (Мал., I, 1956, 350).
2. Який проходить, пролягає, протікає і т. ін. непрямо, вигинаючись, петляючи. Вікна паничевого дому курились димом. Вогонь ліз по завісах, в’юнкий, веселий (Коцюб., II, 1955, 90); В’юнка стежка; // Який закручується, кучерявиться (про волосся, хміль і т. ін.). За вухами ж майоріло зовсім сиве, але в’юнке, як і колись, волосся (Ле, Міжгір’я, 1953, 535).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 795.