В’ЇДА́ТИ (УЇДА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., В’Ї́СТИ (УЇ́СТИ), в’їм, в’їси́, док., на кого-що і без додатка, розм. 1. Сваритися, нарікати на кого-, що-небудь. — Теж мені синок знайшовся! — уїдав староста. — На бабине сало (Збан., Єдина, 1959, 161).
2. Те саме, що га́вкати 1. Вони [собаки] гурмою біжать довкола візка; деякі уїдають на конячку (Фр., VIII, 1952, 340); Вона.. повернула голову на дорогу, де в’їдав Жук на чужого (Кос., Новели, 1962, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 694.